Рыболовные катушки http://nachodki.ru/shop/okhota-turizm-rybalka/katushki.html на сайте nachodki.ru

 

 

Лагутов Юрій Ернестович

 

ПРИНЦИП ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЯК ОСНОВА ПОЛІТИКО-УПРАВЛІНСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ УКРАЇНИ З УКРАЇНСЬКОЮ ДІАСПОРОЮ

 Постановка проблеми у загальному вигляді. Розвиток співпраці з діаспорою визначено в Україні як один із пріоритетних напрямків державної політики. Існуючий рівень взаємодії України з українською діаспорою є незадовільним, про що свідчить наявність комплексу нерозв’язаних проблем розвитку українських громад за кордоном, наявність негативного досвіду взаємодії представників діаспори з українськими політиками, державними службовцями та органами державної влади, низький рівень зацікавленості українського суспільства в розвитку співпраці з діаспорою. Зафіксовані в нормативно-правових актах за період з 1990 р. політико-управлінські засади взаємодії Української держави з діаспорою не стали основою для розвитку ефективної, плідної співпраці держави й діаспори і, відповідно, потребують оновлення.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблема оновлення політико-управлінських засад взаємодії України з діаспорою є недостатньо дослідженою. Різні аспекти даної проблеми були висвітлені в працях О.Антонюка, С.М.Вдовенка, В.П.Трощинського, А.А.Попка, В.Б.Євтуха. Зокрема, О.Антонюк вважає, що концептуальними засадами державної політики щодо співпраці з українською діаспорою є дотримання діючих універсальних міжнародно-правових норм щодо національних меншин, участь в роботі міжнародних організацій, задоволення проблем духовно-культурного розвитку української діаспори, збереження її етнічної самобутності та сприяння розвиткові зв’язків діаспори з історичною батьківщиною [1, с. 282-283]. С.М.Вдовенком для покращення рівня взаємовідносин України й діаспори було запропоновано розроблений дослідником принцип „взаємності”, який визначається як „партнерство у процесах українського державотворення, створення атмосфери  взаємовигідної співпраці, поєднання суспільних цінностей з особистими інтересами, заснованими на духовній єдності, почуттях дружби, поваги, довіри, потребі у спілкуванні” [2, с. 26].

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячена стаття. Через незадовільний рівень взаємодії України з діаспорою особливу актуальність отримала проблема визначення в політико-управлінських засадах в сфері взаємодії України з діаспорою перш за все відповідальності історичної батьківщини за здійснення ефективної державної політики щодо співпраці з діаспорою, ролі державної політики України для долі громад української діаспори.

Формулювання цілей статті. Метою даної статті є розгляд існуючих політико-управлінських засад взаємодії України з українською діаспорою, виявлення недоліків та вироблення пропозицій щодо їх подолання шляхом запровадження нових принципів взаємодії України з діаспорою.

Виклад основного матеріалу. Нормативно-правове визначення принципів політико-управлінської взаємодії України з українською діаспорою бере свій початок з Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990, в якій зазначалося, що „Українська РСР виявляє піклування про задоволення національно-культурних, духовних і мовних потреб українців, що проживають за межами Республіки” [3]. Цим документом Україна на державному рівні визнала наявність української діаспори в світі, проголосила курс на взаємодію з нею та зобов’язалась надавати державну підтримку для задоволення потреб діаспори. В основу взаємодії держави та діаспори було покладено ідею піклування (або принцип етнічного патерналізму), що визначило подальший розвиток політико-управлінських засад державної політики у сфері взаємодії України з діаспорою.

З 1993 р. співпраця з українською діаспорою була проголошена складовою зовнішньої політики молодої держави. В затверджених Постановою Верховної Ради України № 3360-ХІІ від 02.07.1993 „Основних напрямах зовнішньої політики України” міститься окремий пункт „Підтримання контактів з українською діаспорою”. Згідно з ним, Україна, керуючись міжнародними стандартами в сфері прав людини, „сприятиме широкому розвитку гуманітарних та інших контактів зарубіжних українців і вихідців з України з історичною батьківщиною” [4]. Проголошувалось зобов’язання постійно і систематично піклуватись про забезпечення і задоволення національно-культурних, духовних, мовних та інших потреб і запитів етнічних українців, що проживають поза державним кордоном.

Відзначаємо, що 1996 рік став знаковим для ствердження основних принципів взаємодії України з діаспорою. В прийнятій цього року Конституції України було закріплено принцип етнічного патерналізму у взаємодії України з діаспорою, а в статті 12 Конституції було проголошено, що Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави. Крім того, в 1996 р. було прийнято перший нормативно-правовий документ зі здійснення практичних заходів співпраці України з діаспорою –  Державну програму „Українська діаспора на період до 2000 року”.  В преамбулі програми було зафіксовано принципи етнічного патерналізму (протективізму) у сфері взаємодії України з діаспорою. Тобто головною метою програми було визначено забезпечення правового захисту представників української діаспори; сприяння її національно-культурному відродженню; залучення діаспори до процесу державотворення в Україні; забезпечення процесу добровільного повернення етнічних українців в Україну. Наступні державні програми в цій сфері – Національна програма „Закордонне українство на період до 2005 року” (2001-2005 рр.) та „Державна програма співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року” (2006-2010 рр.) теж проголошують згадані принципи етнічного патерналізму (протективізму) у взаємодії України з українською діаспорою.

Проте, з часом представники української діаспори стали виявляти незадоволення рівнем співпраці з історичною батьківщиною. Існуючі проблеми в політичній, соціальній, економічній, освітньо-культурній сферах, які загрожували посиленню асиміляційних тенденцій вимагали дієвої підтримки з боку Української держави. Але, на думку представників українських діаспорних громад, зокрема Польщі [5], Словаччини [6], Латвії [7, с. 101, 109, 116-118] та інших ця співпраця має формальний характер, а державні службовці, які повинні здійснювати практичні кроки співпраці України з діаспорою, діють байдуже й безвідповідально. Як засвідчив досвід співпраці України з діаспорою, принципи етнічного патерналізму (протективізму) не є самодостатніми, і мають в комплексі супроводжувати принцип, який формує усвідомлення значення історичної батьківщини, державної політики для долі громад української діаспори в українському суспільстві.

Характерним в даному контексті є ставлення владних структур України до співпраці з українською діаспорою, продемонстроване на IV Всесвітньому форумі українців. Так, в практичній роботі засідань Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР), секцій форуму, активну участь брали лише державні службовці – співробітники профільної державної установи – Міністерства закордонних справ України. Обурення діаспори, учасників секції  форуму „Освіта в українському закордонні” викликала негативна поведінка представників Міністерства освіти і науки України, які проігнорували роботу секції, хоча це Міністерство є виконавцем в багатьох заходах нині діючої державної програми співпраці із закордонними українцями. Показовим також є факт, що не більше 4-5 народних депутатів України знайшли час взяти участь в практичній роботі форуму, одним з головних завдань якого є власне налагодження співпраці української діаспори з Українською державою.

До речі, сьогодні у Верховній Раді України представлені блоки політичних партій, в передвиборних програмах яких відсутні положення щодо співпраці з українською діаспорою. Тим більше парадоксальною є така відсутність в передвиборних програмах політичних блоків, які позиціонують себе в національно-патріотичній площині. Якщо в програмах Української народної партії „Собор” та Народного Руху України, які входять до блоку політичних партій „Наша Україна”, і є пункти щодо співпраці та захисту прав українською діаспори, в загальну передвиборну програму блоку „Наша Україна” включено тільки пункт щодо захисту громадян України за кордоном [8]. Партії ж та блоки партій, в передвиборних програмах яких було зафіксовано тези про підтримку української діаспори – „Виборчий блок „Євген Марчук – „Єдність”, Український народний блок Костенка – Плюща, Політична партія „Відродження”, Українська консервативна партія на виборах 2006 року не були обрані до Верховної Ради України.

Отже, наявна відсутність розуміння в українському політикумі та в суспільстві великого значення підтримки Української держави в подоланні асиміляційних процесів в середовищі громад української діаспори, потенціалу діаспори для допомоги в реалізації національних інтересів України. Красномовним є факт, що в складі комітету Верховної Ради України, на який покладено повноваження зі співпраці з українською діаспорою – Комітеті з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, із шести його підкомітетів немає жодного для співпраці з українською діаспорою [9].

Надати системності діаспоральній політиці України, закласти нові політико-управлінські засади в співпраці з діаспорою, окреслити пріоритети для розробки майбутніх практичних заходів, визначити роль Української держави для долі багатомільйонної української діаспори була покликана затверджена в 2006 р. „Національна концепція співпраці із закордонними українцями”. В загальних положеннях Концепції проголошена необхідність захисту прав та інтересів діаспори, метою концепції визначено створення умов для збереження й розвитку етнічної, культурної, мовної, релігійної самобутності української діаспори; налагодження успішної співпраці українського суспільства і діаспори в різних сферах життя; використання інтелектуального, духовного, культурного потенціалу діаспори для розвитку української нації, залучення діаспори до суспільного життя України з метою зміцнення позитивного іміджу України в світі [10]. Положення Концепції відповідають раніше зафіксованим принципам етнічного патерналізму (протективізму) у взаємодії держави з діаспорою, підтверджуючи тріадою принципів „сприяння – захист – співпраця” існуючий рівень усвідомлення в Україні ролі Української держави для долі громад української діаспори, так і не запропонувавши нових підходів для покращення ефективності в здійсненні державної політики в сфері співпраці з українською діаспорою.

У Концепції визначено представників української діаспори „невід’ємною частиною світової української спільноти”, та відповідно до цього висунула ідею консолідації української нації та ідею взаємного збагачення здобутками матеріальної та духовної культури в умовах полікультурності як ідеологічну основу співпраці України з діаспорою. В Концепції також визначено національні інтереси співпраці із діаспорою Української держави. Це, перш за все, розвиток політичних, економічних, гуманітарних та інших зв’язків України з державами, в яких проживає діаспора. По-друге, співпраця з діаспорою має забезпечити присутність України (економічну, культурну та інформаційну) в геополітично важливих для України регіонах, сприяти ствердженню позитивного міжнародного іміджу України. По-третє, стан і рівень забезпечення потреб діаспори в країні проживання буде враховуватися при реалізації міжнародної політики України тощо.

Концепцією визначено чотири головних зобов’язання держави перед діаспорою:

·       врахування в міждержавних відносинах інтересів діаспори;

·       співпраця із організаціями діаспори;

·       захист прав діаспори та задоволення її культурних, інформаційних, освітніх, соціально-гуманітарних та інших потреб;

·       відкриття культурно-інформаційних центрів України в місцях компактного проживання діаспори.

На жаль, в Концепції не дано відповіді на мабуть саме важливе питання взаємодії Української держави з діаспорою: якщо в разі неефективної державної політики відбудуться незворотні асиміляційні процеси в певному регіоні чи країні, й українська громада (наприклад, автохтонна) перестане існувати, чи візьме на себе хоча б якусь частку відповідальності за це Українська держава?

Незадовільний рівень взаємодії органів державної влади з громадами української діаспори країн ЄС, слабка зацікавленість українського соціуму в співпраці й підтримці діаспори свідчить про необхідність зміни наявних політико-управлінських засад державної політики щодо української діаспори. На наш погляд, головним негативним фактором, який спричинив існуючу незадовільну ситуацію, є відсутність в Україні усвідомлення значення ефективної діаспоральної політики Української держави для збереження й розвитку українських діаспорних громад. Існуюче розуміння значення взаємодії держави з діаспорою, що базується на принципах етнічного патерналізму (тріада „сприяння – захист – співпраця”) не передбачає відповідальності Української держави, українського суспільства за здійснення неефективної державної підтримки діаспорних громад та випливаючих з цього наслідків. Адже рівень „сприяння”, „захисту” та „співпраці” може бути будь-яким в умовах невизначеної відповідальності держави за реалізацію даної тріади принципів. Проблема відповідальності актуалізується ще більше з огляду на визначення української діаспори в „Національній концепції співпраці із закордонними українцями” як „невід’ємної частини світової української спільноти”. Якщо українська спільнота визначається концепцією як єдине ціле на глобальному рівні, то, відповідно, відчуття відповідальності за її гідне становище має стати цілком природнім принципом для державної політики України, а отже аргументи щодо неможливості для держави відчувати відповідальність за осіб, які, наприклад, з власної волі покинули історичну батьківщину, мають бути відкинуті з огляду на процес розбудови впливової, потужної світової української спільноти.

Отже, необхідним в сьогоднішніх умовах є запровадження принципу „відповідальності” у взаємовідносинах України з діаспорою, з обов’язковою його фіксацією в нормативно-правових актах. Принцип відповідальності слід розуміти саме як відповідальність держави за належний рівень державної допомоги й співпраці, за гідний представника українського етносу рівень задоволення соціальних, економічних та культурних потреб. І лише на основі офіційно проголошеного принципу відповідальності можна розвивати ідеї „сприяння”, „захисту”, „співпраці”, „взаємності” тощо.

Фіксація принципу відповідальності в нормативно-правових документах є необхідною, оскільки завдяки цьому, по-перше, зміниться усвідомлення державними службовцями своєї ролі в розробці й здійсненні державної діаспоральної політики. Адже розуміння, що від сумлінної роботи державного службовця залежить подальша доля конкретної української громади й в кінцевому рахунку, всієї української світової спільноти, позитивно вплине на ефективність розробки й здійснення державної політики в сфері співпраці з діаспорою, допоможе подолати такі явища як формалізм та незацікавленість. По-друге, офіційне закріплення принципу відповідальності дозволить мобілізувати увагу українського суспільства, політичних сил в Україні до проблем взаємодії з діаспорою, змінити ставлення до розвитку співпраці з діаспорою. По-третє, фіксація принципу відповідальності як основи державної діаспоральної політики України буде позитивно сприйнятою в середовищі української діаспори, зміцнить відчуття належності до єдиної української світової спільноти, відчуття зв’язку з історичною батьківщиною, що дозволить більш широко залучати представників діаспори до реалізації заходів національного розвитку України.

Принцип відповідальності не порушує суверенітету держав проживання української діаспори, оскільки передбачає перш за все зміни в усвідомленні значення Української держави для існування й розвитку діаспори в самій Україні й подальшу активізацію співпраці з українською діаспорою вже на оновлених політико-управлінських засадах в межах міжнародних правових норм, двосторонніх договорів тощо.

Звертаючись до зарубіжного досвіду, відмітимо ефективну державну політику Угорщини щодо співпраці з діаспорою. Досвід державної політики Угорщини в сфері співпраці з діаспорою особливо цікавий для України через певну спільність умов – Україна, як і Угорщина має численну автохтонну діаспору; в України, як і в Угорщини значна кількість представників автохтонних громад проживають в сільських депресивних, економічно відсталих регіонах і в таких місцевостях катастрофічно зменшується кількість представників діаспори; в Україні, як і в Угорщині європейська інтеграція є пріоритетом національного розвитку держави.

Основою ефективності та дієвості державної політики Угорщини щодо діаспори став принцип відповідальності, закріплений в Конституції Угорщини: „Угорська Республіка відчуває відповідальність за долю угорців, які проживають поза її межами, й сприяє розвиткові їх зв’язків з Угорщиною” [11, с. 539]. Відповідно до цього принципу й здійснюється діяльність органів державної влади, політичних партій, громадських організацій Угорщини в сфері взаємодії з діаспорою. Характерно, що чинна урядова програма, присвячена співпраці з угорською діаспорою, називається „Урядова програма національної відповідальності” [12]. Програма передбачає виконання п’яти конкретних завдань – забезпечення процвітання громад угорської діаспори шляхом їх економічного та соціального розвитку, спрощення візового режиму, спрощення натуралізації, підтримка вимог національно-культурної автономії, зміцнення конституційного принципу відповідальності за долю угорських діаспорних громад шляхом включення до Конституції Угорщини концепції угорської культурної нації.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок:

1. Сьогодні в Україні в жодному з чинних нормативно-правових документів не зафіксовано ідею відповідальності Української держави за долю громад української діаспори. Існуючі принципи етнічного патерналізму (протективізму) – тріада принципів „сприяння”, „захист”, „співпраця” не забезпечують розвиток усвідомлення в українському суспільстві, українськими державними службовцями значення ефективної державної політики України для долі українських діаспорних громад.

2. Головним принципом взаємодії України з українською діаспорою має стати принцип відповідальності, який розуміється як відповідальність держави за належний рівень допомоги й співпраці, за достойний представника українського етносу рівень задоволення соціальних, економічних та культурних потреб. На принципі відповідальності мають базуватися й інші політико-управлінські засади в сфері взаємодії України з діаспорою.

3. Принцип відповідальності має бути зафіксованим в нормативно-правових документах завдяки чому зміниться усвідомлення державними службовцями своєї ролі в розробці й здійсненні державної діаспоральної політики, будуть подолані формалізм та незацікавленість, підвищиться ефективність розробки й здійснення державної політики в сфері співпраці з діаспорою, зміниться ставлення українського суспільства до розвитку співпраці з українською діаспорою, у представників діаспори зміцниться відчуття належності до єдиної української світової спільноти, відчуття зв’язку з історичною батьківщиною, що дозволить більш широко залучати діаспору до реалізації заходів національного розвитку України.

Оновлення політико-управлінських засад співпраці Української держави з діаспорою є багатоаспектною проблемою й потребує подальшої розробки її складових, зокрема, вироблення загальної ідеологічної платформи розвитку світового українства, вивчення проблем залучення громадськості України до співпраці з діаспорою, вивчення іноземного досвіду діаспоральної політики.

 Список використаних джерел:
1. Антонюк О. Зовнішньополітичні аспекти взаємодії України з діаспорою: концептуальні підходи // Наукові записки. Сер. „Політологія і етнологія”. – 2000. – Вип. 11. – С. 281- 289.
2. Вдовенко С.М. Організаційні та договірно-регуляторні механізми взаємовідносин української держави і закордонного українства: Автореф. дис. докт. наук з державного управління: 25.00.02 / Національна академія державного управління при Президентові України. – К., 2005. – 36 с.
3. Декларація про державний суверенітет України // http://www.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=55%2D12
4. Про "Основні напрями зовнішньої політики України" // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, № 37, ст.379.
5. Об’єднання українців у Польщі: Відносини з Україною, дипломатичними представництвами, співпраця з церквами, польськими НО (неурядовими організаціями), самоврядуванням // http:// www.oup.ukraina.com.pl/index.php?option=com_content&task=view&id=34&Itemid=55
6. Прилога ч. 17. Звернення Координаційної Ради організацій русинів-українців Словаччини до учасників VІ річної наради членів ЕКУ в Афінах // http://www.eukrainians.net/preloha_4.htm
7. Українці Латвії. – Рига: Holda, 2006. – 260 с.
8. Передвиборна програма блоку „Наша Україна” „Україна в нас одна!” //  http://www.razom.org.ua/ua/static/programme.
9. Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України п’ятого скликання. Постанова Верховної Ради України № 11-V від 18.07.2006 // http://www.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=8%2D16
10. Національна концепція співпраці із закордонними українцями // Офіційний вісник України. – 2006. – № 42.
11. Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 1. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 824 с.
12. Hungary's Renewed Nation Policy // http://www.mfa.gov.hu/kum/en/bal/
foreign_policy/nation_policy_affairs/nation_policy_affairs.htm

Лагутов Ю.Е. Принцип відповідальності як основа політико-управлінської взаємодії України з українською діаспорою
В статті розглянуто чинні засади політико-управлінської взаємодії України з українською діаспорою та запропоновано їх оновлення на основі принципу відповідальності. Принцип відповідальності визначається як відповідальність держави за належний рівень допомоги й співпраці, за достойний представника українського етносу рівень задоволення соціальних, економічних та культурних потреб. Запровадження даного принципу позитивно вплине на усвідомлення державними службовцями та українським суспільством значення державної діаспоральної політики України для долі та розвитку громад української діаспори та для реалізації національних інтересів України, підвищуючи ефективність співпраці з діаспорою.
Ключові слова: принцип відповідальності, українська діаспора, державна політика.

Lagutov Y.E. The responsibility principle as cornerstone of Ukraine state–Diaspora cooperation
In this article is proposed the responsibility principle in relations between kin-state and Diaspora for inclusion in diasporal politic of Ukraine state. Author highlighted the negative factors, which caused with absence of this principle in state politic and positive influence of inclusion the responsibility principle as cornerstone of Ukraine state–Diaspora cooperation.
Key words: responsibility principle, Ukrainian Diaspora, state politic.

Лагутов Ю.Э. Принцип ответственности как основа политико-управленческого взаимодействия Украины с украинской диаспорой
В статье рассмотрены действующие принципы политико-управленческого взаимодействия Украины с украинской диаспорой и предложено их обновление на основе принципа ответственности. Принцип ответственности определяется как ответственность государства за надлежащий уровень помощи и сотрудничества, за достойный представителя украинского этноса уровень удовлетворения социальных, экономических и культурных потребностей. Принятие данного принципа окажет позитивное влияние на осознание государственными служащими и украинским обществом значения государственной диаспоральной политики Украины для развития общин украинской диаспоры и для реализации национальных интересов Украины, повышая эффективность сотрудничества с диаспорой.
Ключевые слова: принцип ответственности, украинская диаспора, государственная политика.


 ОПУБЛІКОВАНО:

Лагутов Ю.Е. Принцип відповідальності як основа політико-управлінської взаємодії України з українською діаспорою // Вісн. НАДУ. – 2007. – № 2. – С. 254–262.

2018  goia.org.ua