20 травня – рік роботи Володимира Зеленського Президентом України. Промовляючи під час вступу на цей пост він цитував Рональда Рейгана. Звертаючись до тодішнього кабміну, новий глава нашої держави казав словами шанованого американця, що уряд не вирішує проблеми, бо сам є проблемою. Чим же тоді стали для України аж два наступні склади міністрів? Безпрецедентні помилки з призначеннями ледь не на усі відповідальні посади слід визнати основною особливістю пройденого річного періоду. Відтак, більшість «докорнавірусних» бід виявилися рукотворними.
Сьогодні В.Зеленський у своєму звітному фільмі знову наголошує на готовності постійно змінювати уряд, доводячи його до «ідеалу». При цьому, на жаль, Президент України не демонструє проактивного бачення своєї подальшої кадрової політики. Його риторичне твердження, що кожен міністр має бути на своєму місці, з одночасним згадуванням про нестачу в президентській «обоймі» гідних персоналій адекватного рівня, лише підкреслює факт відсутності якісних орієнтирів при залученні необхідних управлінців. Хоча по-справжньому правильні люди на ключових позиціях мали б стати запорукою реальних, а не декларативних змін.
Парадоксально, але глава держави досі навіть не наближується до усвідомлення сутності свого єдиного політичного ресурсу – максимально ефективного оперування людським потенціалом. Виключно цьому має слугувати унікальна концентрація народної волі внаслідок визнаного світом демократичного вибору. Свого часу «король-сонце» Людовик ХІV відродив могутність Франції саме завдячуючи вмілому вибору міністрів та воєначальників. Він прямо ототожнював себе з державою, але висловлюючись сучасною мовою, вдало делегував свою волю тим, хто здатен її найефективніше реалізовувати для блага нації.
Українці, в нашому випадку, безпосередньо вручили не обтяженому темним минулим та позбавленому синдрому всезнайства В.Зеленському цілу державу з аналогічною метою. Феноменальний відсоток голосів при його обранні теоретично мав би виключити необхідність вчитися інтриганству та розподіляти державні посади заради підтримки з боку псевдоеліт. Усе, що потрібно зробити, – трансформувати волю народної довіри у повноваження для мудрих та діяльних управлінців, запрошених до влади за чіткими об’єктивними критеріями. Такими, насамперед, як бездоганна репутація, висока кваліфікація, перевірена часом, і реформаторський авторитет.
Після року доволі сумбурного президентства врятувати ситуацію може лише чарівне прозріння, пов’язане з відкриттям універсального механізму для належного відбору прогресивних державників, умотивованих суспільним служінням. Як часто трапляється у житті, дивовижне знаходиться зовсім поруч – при Президентові України. Ідеться про Національну академію державного управління (далі – НАДУ). Цей головний державний вищий навчальний заклад з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування вже понад рік перебуває серед того, до чого у В.Зеленського, за його ж словами зі звітного фільму, поки «не дійшли руки».
Те, що після звільнення ще П.Порошенком попереднього керівника у період між турами минулорічних виборів, НАДУ і дотепер очолює тимчасово виконуючий обов’язки із числа тієї ж старої когорти, свідчить про нерозуміння президентським Офісом нової ролі, яку варто було би надати вказаній структурі в контексті докорінного «перезавантаження» стратегічних підходів до державної кадрової політики.
Слід відкинути хибну думку про ліквідацію закладу. Її висловлював майбутній прем’єр-невдаха О.Гончарук, будучи у близькому оточенні Президента України в перші місяці роботи на Банковій. Водночас, формат вузу, який «штампує» додаткові магістерські дипломи, остаточно себе вичерпав. Багато університетів по всій країні відкрили спеціальність «Публічне управління та адміністрування», наповнюючи ринок праці молодими спеціалістами. За таких обставин інституція НАДУ зі своїм потужним викладацьким складом та регіональними відділеннями у Дніпрі, Львові, Одесі та Харкові має перетворитися на реальний соціальний ліфт для незалежного набору державних співробітників, їхнього кар’єрного просування та оцінювання.
Настав час раз і назавжди покінчити з окозамилюванням під вивіскою «кадрових конкурсів», що проводяться за існуючими процедурами. Це майже суцільний обман, коли численні комісії стають лише ширмами для «оформлення» заздалегідь визначених кандидатур. Покласти край тотальній несправедливості та одночасно забезпечити Україну якісним складом посадовців (у тому числі політичних фігур) можна шляхом запровадження електронної системи з умовною назвою «HeadHunter-ProZorro», перепрофілювавши під неї НАДУ в єдиний центр тестування, рекрутування і тренування справжньої еліти держави.
Схематично пропонований нами «сліпий» кадровий процес відбуватиметься у такій послідовності:
1) замовлення від державного (самоврядного) органу (підприємства, компанії, корпорації, установи тощо) на підбір кандидатури для заміщення певної вакансії;
2) відбір за конкретними критеріями оптимального фахівця із усіх бажаючих громадян за допомогою анонімних випробувань та професіональних експертиз на базі оновленої та відповідно перейменованої НАДУ;
3) передача обраної кандидатури для обов’язкового призначення суб’єктом замовлення.
Складність відбору визначатиметься рівнем посади. Нинішні викладачі стануть уповноваженими експертами, зберігши оплачувані робочі місця, натомість користі державі та суспільству значно побільшає. Ми пропонуємо інструментарій копіткого та неупередженого кадрового пошуку. Це дозволить здійснити прорив – вийти на небачену досі ефективність персональних призначень, яка забезпечить належне керування та безповоротне якісне зростання нашої країни.
Центр суспільного розвитку «ІНТЕР-АКЦІЯ» готовий оперативно розробити необхідне законодавство та взяти відповідальність за принципове реформування НАДУ. Свою вищевикладену концепцію надсилаємо офіційним електронним листом до Президента України. Допоможемо В.Зеленському підібрати людей з дійсно сильними мізками, котрі не будуть випадковими на займаних державних місцях, аби не довелося пізнати «сильну руку», чий прихід може скоро настати внаслідок триваючої кадрової бездумності.
Травень 2020 року