Особисті враження директора нашого Центру Лагутова Ю.Е.
Другий місяць в Україні триває набір добровольців до восьми елітних високооснащених штурмових бригад, які дадуть ворогові переможний бій. Принаймні так стверджувалося у потужній рекламній кампанії «Гвардії наступу». П’ять бригад є класичною Національною гвардією. Сталевий «Азов», хоча офіційно і входить до неї, позиціонується доволі самостійно. По одній новій бригаді формують Державна прикордонна служба і Національна поліція.
Реагуючи на виклик часу, вирішив безпосередньо дослідити чи змінилися підходи до залучення офіцерів запасу без досвіду військової служби (належу до них). Рік тому військкомат за місцем проживання не зацікавила моя кандидатура, коли я прибув туди з готовністю виконати свій обов’язок. Звісно, маю обмежені можливості, зокрема, по зору, але вони не зафіксовані у медичному статусі придатності. Відтак, виходячи з освіти та значного стажу державної служби, міг би бути ефективним в органах військового управління, або ж спробувати здійснити апгрейд за військово-обліковою спеціальністю з аерокосмічної розвідки, здобутої на географічному факультеті КНУ імені Т.Шевченка.
З такими суб’єктивними припущеннями подав заявки до усіх вищезгаданих бригад за допомогою єдиного розрекламованого сайту, зазначивши наявність звання старшого лейтенанта. Події, про які йтиметься далі, розгорталися у місті Києві. Першим відповів електронною поштою відділ комплектування Національної гвардії, запросивши до себе на вулицю Притисько-Микільську. Вже сама обкладинка військового квитка офіцера запасу розчарувала «приймаючу сторону». Потребують насамперед рядових, сержантів, старшин.
Ситуація фактично повторилася у Національній поліції (дзвінок звідти був другою реакцією). Рекрутів «Гвардії наступу» чекають на вулиці Б.Хмельницького. Тут мене вразила кількість бажаючих. Десятки людей вистоювали чергу, аби подати документи. Мабуть, це варто пов’язувати зі сподіваннями на особливу елітарність підрозділу, оскільки новий Міністр внутрішніх справ вийшов саме з поліції. На жаль, потрапивши до співробітниці, я довідався про її необізнаність з конкретними перспективами для офіцера мого штибу. І не дивно, бо вона була суто поліцейським кадровиком з додатковим навантаженням щодо бригади «Лють».
Все стало набагато цікавішим, коли зателефонували із центру комплектування Державної прикордонної служби. Після детальної кваліфікованої розмови мене запросили до психолога у обраний мною день. Прибувши на вулицю Світлу та провівши години зо дві за різноманітними тестуваннями і обговореннями, одержав згоду рухатися далі. Співробітниця з кадрів продемонструвала значну заінтересованість, індивідуальний підхід та доклала усіх зусиль для максимально можливого роз’яснення питань, що виникали. Виявляється, бригада має широкий спектр вільних посад: від кухарів до командирів та їхніх заступників.
На мої сумніви щодо зорових обмежень знайшовся відповідний довідник, звідки ми дізналися про діапазон до шести діоптрій короткозорості для офіцерів. При чому були згадані випадки медичних записів типу «придатний в окулярах». Знаючи свій реальний стан, вирішив спробувати на удачу проскочити лікарську комісію та вмовити офтальмолога піти назустріч добровольцю у часи воєнних випробувань. Тим більше, що на момент зазначеної розмови процедура допуску до медичного огляду в госпіталі прикордонників була спрощена до трьох найважливіших вірусних аналізів (два гепатити та ВІЛ).
Домовилися про підготовку направлення на медкомісію. Проте, коли за пару днів я зателефонував аби приїхати за ним, вже маючи ті три довідки, з’ясувалося – госпіталь передумав і вимагає навіть для самої можливості бути оглянутим всеохоплюючий пакет медичної документації, як у мирні часи. Збирання усіх паперів вимагало би не одного тижня, що видалося не співмірним з вірогідністю позитивного висновку окуліста.
На мій погляд, такі стереотипні практики у госпіталі прикордонників стосовно людей, яких запрошують добровольцями на військову службу, а не викликають повісткою, не відповідають заявленому Міністром внутрішніх справ індивідуальному підходу та не сприяють оптимізації кадрової роботи у період дії воєнного стану.
Але це ще не кінець мого «штурмового прориву». Останніми подзвонили із легендарного «Азову»! Зайшовши до їх центру рекрутингу на вулиці Є.Коновальця, спочатку заповнюєш анкету, де серед традиційних рядків зустрічається екзотика – національність (у сенсі етнічного походження) та віросповідання. Затим неквапливе глибинне інтерв’ю. Суть така: офіцерів вирощують із власних солдатських лав, не беруть навіть досвідчених за переведенням з інших частин; у штабі служитимуть ті, хто пройшов полон, і вже не можуть тримати зброї; новобранці, незалежно від звання, мають витримати п’ять тижнів неймовірно інтенсивного курсу молодого бійця, підсумком якого стане марш-кидок на десятки кілометрів у повному спорядженні.
Отже, за рік кровопролитної війни у держави не виникло потреби системно поповнювати армію офіцерами запасу без досвіду військової служби. Зрозуміло, це контингент, з яким треба поглиблено працювати, на що вочевидь поки немає натхнення. Водночас, ми чуємо все більше справедливої критики на адресу нецивільних службовців військкоматів чоловічої статі. Суспільство прагне бачити їхню регулярну ротацію з фронтовиками. Можливо, дійсно варто відправити із кабінетів на передову придатних до бою професіоналів-військових, а для функцій комплектування взяти за контрактом згадану категорію офіцерів запасу з управлінськими навичками трудової діяльності.
Березень 2023 року