Більше паспортів, хороших та різних!

Наміри введення множинного громадянства аналізує директор нашого Центру Лагутов Ю.Е.

Дожартувалась Україна до самого краю. Володимир Зеленський почав зворотний відлік свого президентства з «розмноження» досі єдиного громадянства нашої вистражданої держави. Про це він сказав на 30-річчя референдуму 1 грудня, виступаючи з Посланням до Верховної Ради про внутрішнє і зовнішнє становище, внісши відповідний невідкладний законопроект.

В українському політикумі вже давно висловлюються діаметрально протилежні позиції щодо порушеної проблеми – від обґрунтування доцільності запровадження в Україні подвійного громадянства до категоричного заперечення можливості біпатризму. Зокрема, сумнозвісні лідери Партії регіонів свого часу закликали роздати паспорти з Тризубом українцям цілого світу. Теперішній Глава держави повторює подібні тези. Мовляв, вони «відчуватимуть себе не діаспорою й не просто людьми «українського походження», а людьми українського громадянства».

Водночас опоненти слушно зауважують, що в нашій нинішній ситуації подвійне громадянство матиме передусім негативні наслідки. По-перше, воно загальмує процес формування спільних цінностей, пріоритетів розвитку нації та, відповідно, єдності народу. По-друге, біпатризм знівелює міцність юридичного зв’язку між громадянином і державою, послаблюючи стрижневий інститут державної системи – інститут громадянства. По-третє, узаконений «запасний паспорт» слугуватиме як для легального ухилення від обов’язків особи перед державою (військова служба, сплата податків), так і для полегшення кримінальної діяльності.

З іншого боку, практика подвійного або множинного громадянства визнається у понад третині країн світу. За ставленням до нього їх можна умовно поділити на три групи: держави, що дозволяють множинне громадянство (наприклад, Іспанія, Канада, Франція); держави, які дозволяють подвійне громадянство за певних умов (наприклад, Литва, Румунія, Фінляндія); держави, котрі не визнають множинного та подвійного громадянства (наприклад, Австрія, Данія).

Серед країн, що визнають множинне громадянство, здебільшого держави, які мали в минулому колонії або держави утворені іммігрантами. Відповідно, подвійне або множинне громадянство полегшує зв’язок між колишніми метрополіями та їх колоніями, підтримує вплив колишніх метрополій у відповідних країнах та спрощує контакти між іммігрантами та їх історичною батьківщиною.

Зокрема, в Конституції Іспанії зазначено, що Іспанія може укладати договори про подвійне громадянство з латиноамериканськими країнами або з країнами, які мають особливі стосунки з Іспанією. Такі договори існують в Іспанії з Аргентиною, Болівією, Гватемалою, Домініканською Республікою, Еквадором, Екваторіальною Гвінеєю, Колумбією, Коста-Рікою, Нікарагуа, Перу, Парагваєм, Філіппінами, Чилі та іншими країнами.

Серед держав, які дозволяють подвійне громадянство за певних умов, переважно країни, що здійснюють процес інтенсифікації зв’язків з власною діаспорою. Тому подвійне громадянство там можуть отримати здебільшого  особи певної етнічної приналежності. З початку ХХІ століття все більше країн надає можливість представникам діаспори набути громадянство історичної батьківщини.

Так, у Литві на подвійне громадянство можуть претендувати литовці − громадяни держав-членів ЄС і НАТО; колишні політичні в’язні й засланці, а також нащадки трьох поколінь литовців, що покинули Литву під час радянської окупації; литовці, які традиційно компактно проживають в сусідніх державах; литовці, котрі одержали литовське громадянство як виняток за наявності паспорта іншої держави; діти громадян Литви й громадян тих держав, з якими Литвою  укладено договір про подвійне громадянство.

Аналогічно прийняті поправки до законів про громадянство Австралії, Вірменії, Швеції, Фінляндії, які дозволяють подвійне громадянство, також обґрунтовуються необхідністю зміцнення зв’язку між історичною батьківщиною та діаспорою.

В Україні для поліпшення контактів з діаспорою згідно із Законом України «Про правовий статус закордонних українців» запроваджено статус закордонного українця з видачею відповідного посвідчення. Цей статус передбачає, насамперед, користування полегшеною процедурою в’їзду до України та спрощення порядку імміграції до України представників української діаспори. Хоча за своїм реальним наповненням даний статус не може вважатись достатньо сприятливим для інтенсифікації комплексної взаємодії між Україною та її діаспорою, він все ж таки існує.

Проте нинішня правляча верхівка вже традиційно надала перевагу гучним словам типу «нас – 65 мільйонів» замість рутинного внесення змін до вищезазначеного Закону шляхом розширення змісту та обсягів громадянських прав на території України для набувачів статусу закордонного українця в трудовій,  підприємницькій, соціальній, освітній, медичній сферах тощо.

Завершимо наш огляд державами, які не визнають подвійного громадянства, намагаючись запровадити жорсткий контроль міграційних процесів. Серед них переважають країни з невеликою кількістю населення (Австрія, Данія) або зі значним припливом іммігрантів (ФРН). Умовою отримання громадянства цих країн є не лише декларація про відмову від громадянства іншої країни, але й надання відповідних підтверджуючих документів.

Отже, чинний Президент України необачно вирішив «погратися» з надто дражливим питанням для молодої держави, котра нині перебуває на ключовому етапі свого історичного розвитку в стані відбиття зовнішньої агресії. Через цю вразливість його ініціатива може зустріти серйозний опір суспільства, оскільки не лише у мене виникає внутрішнє відчуття прихованої загрози поширення у подальшому множинного громадянства на «паспортизовані» ОРДЛО та Крим.

Не варто відкидати припущення, що такий сценарій буде запропоновано самим Володимиром Зеленським на гіпотетичних прямих переговорах з «ним», аби лишень той перестав стріляти. Як би там не було, але слова Василя Симоненка – «Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину» – мають палати червоним у підсвідомості справжніх народних депутатів України при розгляді надто небезпечного законопроекту.

Грудень 2021 року